Її чоловіки

написан как сценарий, но текст странный сам по себе...

День. Метушливе місто. Рання тепла осінь.

Біля метро невеличка кав’ярня. На вулиці стоять столики зі стільцями. За столиками порожньо, лише за одним сидить хлопець з дівчиною. На дівчині чорне плаття та червона куртка. Хлопець вдягнений у білу сорочку, волосся в нього довгувате. Вони сидять і п’ють каву. Дівчина байдуже дивиться на хлопця, іноді відволікається дивлячись у свій блокнот.

Хлопець навпаки, із захопленням.

Хлопець: Ти така гарна…

Дівчина: Угу. Я вже десь це чула…- не підіймаючи очі від блокнота.

Дівчина задумалась, потім, щось записала до свого блокноту.

Хлопець: Може ще кави?

Дівчина: Ні-ні дякую…- заклопотано відповіла вона, потім додала, - кава у великій кількості погано впливає на колір моєї шкіри.

Хлопець: На тебе нічого не може погано вплинути, ти сама досконалість.

Дівчина навіть не звернула уваги на слова хлопця. Хлопець сидить підперши голову руками і милується дівчиною. Дівчина продовжує, щось писати. До них підходить офіціант.

Офіціант: Щось будете замовляти ще?

Хлопець: Може чай?

Дівчина: Ні, дякую.

Хлопець: Тоді нічого.

Офіціант: Рахунок принести?

Хлопець: Мабуть, що так… - сумно каже хлопець.

Офіціант: Добре, зараз принесу – офіціант іде.

Дівчина щось дописує, закриває блокнот, вимикає ручку, якою писала. Починає складати, свої речі до сумки.

Хлопець: Вже ідеш?

Дівчина: Так, купа справ.

Хлопець: Коли ми побачимось ще?

Дівчина: Не знаю. Ти ж знаєш в мене купа справ. Я багато працюю. Мені нема коли, - дівчина одягає сумку на плече і задвигає стілець на якому сиділа.

Хлопець: Стій! – встає із – за стільця і підходить до дівчини, - так і підеш? – він хоче поцілувати її в губи, але вона підставляє свою щоку. Він понуро цілує її в щоку.

Дівчина: Все. Мені час. Бувай – вона іде.

Хлопець самотньо стоїть і дивиться їй навздогін, опускаючи очі. До хлопця підходить офіціант.

Офіціант: Ваш рахунок – дає хлопцеві в руки.

Хлопець: Дякую – понуро бере рахунок.

Платформа відкритого метро. Спина дівчини. Вона стоїть і чекає метро. Приходить одне метро, вона на нього не сідає, її відштовхують люди, які хочуть зайти до вагону. Потяг зачиняє двері та їде. Через деякий час приходить інший потяг. Дівчина озираєте назад. Потім швидко сідає у метро.

Затемнення.

Вечір, на вулиці вже темно. Знайома дівчина, яку ми бачили спочатку іде по вулиці приватного сектора. Вона підходить до хвіртки свого будинку і бачить, як до неї на зустріч із темряви виходить гарний молодий чоловік із довгим волоссям, чимось схожий на Моріссона.

Моріссон: Привіт Жанна.

Жанна: Привіт… - при цьому вона шукає ключі.

Моріссон: Ти сьогодні сама вдома? В тебе батьки поїхали?

Жанна: Ну поїхали, а що? – вона невдоволено дивиться на нього.

Моріссон: Пусти мене на одні ніч, будь ласка, а то я зі своїми посварився – сумно каже він.

Жанна: Я бачу, як завжди пішов з дому назавжди? – вона посміхається.

Моріссон: Чому ти так вирішила?

Жанна: Ти з гітарою, отже назавжди…як завжди, - вона нарешті знаходить ключі та відчиняє хвіртку. Потім двері до будинку. Вона заходять в середину.

Жанна та Моріссон сидять на кухні та п’ють чай.

Жанна: Ще щось будеш?

Моріссон: Та ні, дякую. Я вже наївся.

Жанна: От і добре, - вона встає, збирає посуд і починає його мити. Вона хутко все миє і зараз витирає руки рушником.

Моріссон встає із за столу, потягується і повертається в бік Жанни.

Моріссон: Дякую, Жаннуся. Все було дуже смачно, - він намагається її обійняти та поцілувати, але вона відштовхує його.

Жанна: Вже пізно, мені завтра рано вставати, я постелю тобі на канапі у вітальній.

Моріссон: На канапі?..- понуро каже він – я думав ми будемо з тобою разом спати…

Жанна: Ага, зараз, вже стелю поряд! – сурово каже вона.

Моріссон: Ну хоча б в батьківській кімнаті? – клячачи просить він.

Жанна: Чуєш, зараз взагалі на вулиці будеш спати. На канапі у вітальні, це моє останнє слово! – каже вона.

Моріссон: А може…- він підходить до неї і намагається її обійняти за стан.

Жанна: А може по пиці хтось хоче? – вона стає вже зовсім злою.

Моріссон: Ну добре…- він понуро сідає я підлогу, бере свою гітару та починає щось бринькати на ній мигичачи.

Жанна заходить до кімнати.

Жанна: Я все вже тобі постелила. Можеш іти спати.

Моріссон: Дякую красуня. Я ще трошки тут посиджу…

Жанна: Добре, тільки тихо. Не заважай мені спати.

Моріссон: Окей, - він посміхається.

Жанна спить у себе на лужку. Проте з коридору доносяться якийсь галас. Жанна дивиться на годинник, там 7 ранку. Вона встає з ліжка вся роздратована. Вдягає халат і виходить з кімнати.

Вона іде по сходам. Галас гучнішає.

Жанна відкриває свої двері і бачить, що на її подвір’ї багато хіпі. Вони всі веселі, грають на гітарі, курять травку. По центру сидить Моріссон і щось їм розповідає розумне. Язик його заплітається, бо він вже накурений. Бачачи це все, Жанна просто сатаніє від люті. Вона швидко підходить до Моріссона.

Жанна: Що це в біса таке?

Моріссон: Жанна, все добре! Все під контролем, я їм сказав не смітити і бути тихо! – він дурнувато посміхається.

Жанна: Ти що, знущаєшся з мене? Ану пішов звідси. І ви всі пішли геть! – зла Жанна бере Моріссона за одежу і тягне за ворота, - всі геть!!!!- кричить Жанна.

Гості Моріссона плетуться за ним. Жанна бере гітару і викидає її за паркан. Вона зачиняє двері. Жанна дуже люта.

Затемнення.

Коридор гуртожитку. Темно. Двері. Вони відчиняються. Світло б’є. З кімнати виходить Жанна. З кімнати чується дівочий голос голос.

Голос: Тебе точно не треба проводжати?

Жанна: Звичайно, що не треба, я ж не маленька знайду, якось вихід, не вперше ж.

Голос: Ну дивись. Якщо раптом щось кричи! Ми прийдемо на допомогу.

Жанна: Добре, - сміється.

Голос: Ну а може…

Жанна: Ні, дякую. Я ж сказала, що не треба.

Голос: Ну бувай.

Жанна: Бувай, - вона зачиняє двері.

Темний коридор. Жанна іде по ньому озираючись. Видно що їй страшно. Раптом позаду неї відкриваються двері. Жанна здригається, звідти виходить хлопець із чайником, який вмикає світло в коридорі. Він з цікавістю дивиться на Жанну, вона мружачись від світла на нього, потмі повертається та іде геть по сходах.

Відкриваються двері під’їзду, виходить Жанна. Вони спускається зі сходів, іде по дорозі. Жанна проходить декілька під’їздів. На вулиці темно, тільки іноді де не де світяться ліхтарі. На вулиці нікого нема.

Жанна іде. До неї під’їжджає чорний джип. Вона зупиняється і дивиться на машину, машина зупиняється і відкривається вікно. Ми бачимо водія. Молодий чоловік, який лагідно всміхається.

Чоловік: Привіт, мала…- він хтиво дивиться на Жанну.

Жанна: Привіт…- на її обличчі крива посмішка, - а ти чого тут?

Чоловік: Не знаю. Катаюсь. Бачу іде дівчина. А це ти виявилась. Ти така гарна стала з новою зачіскою, - він посміхається.

Жанна: А була не гарна?! – люто питає вона.

Чоловік: І була гарною, але зараз дуже гарна. Сідає. Чого стоїш?

Жанна відкриває задні двері і сідає в автівку. Вона дивиться, як водій дістає і відкорковує шампанське. Жанна відкладає сумку і лягає на заднє сидіння. Чоловік п’є з горла шампанське, потім звертається до Жанни:

- Будеш? – простягаючи їй пляшку.

- Ні…- відповідає Жанна.

- А куди поїдемо?

- Мені все одно. Дай поспати…- вже засинаючи говорить Жанна.

Чоловік посміхнувся, повернувся до керма і поїхав.

Затемнення.

Кінець

22.10.2009.


Смотрите также:

Вам это будет интересно!

  1. сценарий
  2. Письмо
  3. Первое здесь.