Дозвілля

Поїхали ми у відпустку, якщо її такою можна назвати, в домінікани. Власне оцей процес "поїхали" чуть і опишу. Аеропорт, 4та ранку, ми такі білі білі з одним чемоданом і купа мексоподібних домініканців в черзі на реєстрацію. В кожного по 5 сумок-мішків, прямо там же їх і перепаковують туди сюди, шоб якось зрівноважити то все діло. В нас все як завжди - недоумєніє реєструйочого інспектора, яким це чином в дітей немає паспорта, а натомість вони всі разом з мамою. Цей раз тьотя навіть переплюнула всіх попередніх, роздумуючи чи це може так дешевше. Но коли діло доходить до менегера, то все діє згідно правила неопісуємо крутого сітіо: "начальніка больше знаєт - больше дєнєг палучаєт" і врезультаті ми успішно проходим паспортний контроль.

Сіли. Недаром джетблу всім травить, що в них багато місця на ноги, в них дісно так і є. Но їсти не дають, навушники по 2 бакса, якщо хтось хоче дивитися шось інше крім їх трьох роліків - прошу дуже, сунь кредитку куда треба і буде тобі щастя.
Більшу частину польоту все було стандартно. Но бличже до приземлення якось незвично почало трусити. Спочатку ніхто ніби й незважав. Ми десь в сірих хамарах, літак трусить непадецьки, все типу нормально. Потім в якийсь момент мені здалося, шо екран, в який я втикаю, різко разом зі мною дьорнувся вниз. Причому відать задалося не мені одному Бдітельний . Веселі мекси заворушилися. Почали всі голосно шушукатися, а літак ше більше дьоргатися. Хто бачив лост - то шось подібне. Реально весело було тікі малому Андрію. В якийсь момент настала сцена вільного падіння Бдітельний . Всі дружньо, як на американських гірках пищали оооооооооуууууууууу, а я здається пищав оооооуубляяяяяяяя. Недовго, секунди з дві, но так гарно синхронно і так ніби то тривало все життя. Неопісуємо короче. Може це якась там повітряна яма, може ше шо, но я так літав вперше. Зразу сказав жоні, що всі наступні подорожі тільки на машині і побарабану, що там каже статистика. Після американських гірок, голос подав пілот і так весело вибачився за тряску, сказав що все під контролем і по плану мало б попустити за хвилину. Довга хивилина мого життя. Вилетіли з хмар, побачили землю, розслабилися. Як тільки доторкнулися до посадкової смуги - гора синхронних аплодисментів. Старший стюард бере мікрофон і каже "ноу ноу, зет воз тоталі інаксептибл" - подвійна гора синхронних аплодисментів. Стюард: "сенк ю сенк ю. велкам ту маямі..." - потрійна гора аплодисментів за прикол.

Дальше все по плану: 10 баксів за тур карту, українцям візи не треба, паспортний контроль, напряги шо всі 3є в одному паспорті, чемодани і домініканське "файналі ю а хір". На цьому пригоди не закінчилися, бо, як виявилося, до готелю довоз 2 години. Попри те, що кругом ніщіта і багато сміття, дорога виявилася нормальна. Тільки вот куча чувачків на мотоциклах, їздить хто як хоче, перевозить хто шо хоче і вопчем одному з них випав нам під колеса здоровий газовий балон з рук. Нащастя наш воділа виявився бдітельний Бдітельний . Дослова, панянка, яка їхала з нами, сказала, що ще має бути шось третє. Ворона. Для нас воно настало через день - всі тотально спеклися.



Смотрите также:

No related posts.