Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»

Шукала цю книжку у всіх книжкових закутках Львова, як тільки стало відомо про вихід пілотного тиражу. Знайшла.

Прагнула розтягувати задоволення від читання. Не стрималась. Ковтнула.

Пігулка виявилась дуже і дуже гіркою, однак не без ложки меду в бочці дьогтю: медом є саме існування цієї книжки. Сам факт того, що все сказане - сказано вголос.

Рецензії вже написані. Від мене лиш декілька слів.

Книжку прочитати безумовно варто. Звісно перед тим варто звільнитись від образу Ліни Костенко - генія інтимної лірики, Ліни Костенко - генія історичної поезії, ЛІни Костенко - генія віршованого слова.
Ліна Костенко зарекомендувала себе цілком достойним прозаїком, як на мене.
Твір написаний надзвичайно натурально. Згадую життя в 2000-04 роках: своє і свого оточення. Десь так воно і було. Згадую Помаранчеву революцію... описане все і без бравади.
Саме відсутність політичних вподобань і бравади робить книжку близькою простому українцеві. Маю на думці політичні вподобання, засновані на чіткій програмі і позиції партії чи кандидата на ту чи іншу посаду. Політичні вподобання, засновані на будь-чому іншому - PR і попса.
І на фоні цього всього - життя. Простий український чоловік. Столичний. А на роботі скорочення. Треба щось робити, а він не може. Може й хоче, але що? Чого? Куди? А в нього жінка. А в нього син... А в його батька молода дружина.
Чоловік стенографує нове тисячоліття. Хоббі? Думаю ні. Це втеча від буденності у псевдоважливіші і псевдоглобальніші справи. Людина, почуваючись ліліпутом в житті сімейному, прагне бачити себе Гулівером в масштабі знання епохи. А хто мірятиме? Хто зараз підніме очі на Гулівера? У всіх же ж вони прикуті до екранів... тих чи інших... щасливий той, в кого ці очі прикуті до інших, теж прикутих очей.
"І на фоні цього всього - життя" - передостанній мій абзац. Та ні - це політика на фоні ось такого життя. І як тут знайти час на громадянську позицію? Та й навіщо? Чи від нас щось залежить?

"Єдине, що від нас іще залежить,
Принаймні вік прожити, як належить"
Л.Костенко

А це вже зовсім-зовсім не мало!
Я рада за головного героя. Він знайшов те, що шукав. Він вірив в людей, а не в політиків. І це добрий рецепт.

Книжка залишає гіркий посмак. Але ж ліки інакшими бути не можуть.

Декілька цитат:

Проблеми ж - як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані - то вже навік.

Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна.

І жах не в тому, що щось зміниться, жах в тому, що все може залишитись так само.

Давні греки хоч трансформували свої трагедії в міфи, а в сучасній оптиці все перетворюється на абсурд.

Нова форма свободи слова - що хто хоче, те й лопоче.

Коли починається смерть культури, настає культура смерті.

Лінію фронту національного порятунку у нас давно уже тримають мертві. А перемогти можна, лише коли її тримають живі.

Державу треба будувати з підмурка, щоб кожен свою цеглинку поклав. А з того каміння, що за пазухою, держави не збудуєш.

Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли підіймає меч.

Живемо в дуже густому розчині хамства, скоро випадемо в кристал.

Я ж не тому можу, що я можу, а тому, що ти не можеш.

Людям не те, що позакладало вуха - їм позакладало душі.

Суспільство у нас важке. Конгломерпт націй і антинацій, звиклих до стагнацій і профанацій, дискримінацій і асиміляцій.

Наші детонатори давно заглухли, їх знищили, вивезли і знешкодити там, за снігами.

Можна злізти з дерева. Можна вилізти на дерево. Свобода.

Нацитувалася, а настрою книжки не передати. Є дуже майстерні ігри слів і контекстів, є абзаци голої правди під призмою гострого розуму і здорового скепсису, є життя.
Прочитання добре впливає на психічне здоров"я Ліна Костенко записки українського самашедшого опис
Рекомендую.













Смотрите также:

Вам это будет интересно!

  1. одна розмова
  2. Письмо
  3. Безымянный 15594
  4. Записки заочника
  5. Записки гика