Літній час

Літній час

«Завтра здійснюється перехід на літній час – не забудьте перевести годинники на годину вперед». Напис такого характеру прочитала на дошці оголошень універу рази 2, чи й 3. Додому йшла з твердим наміром не заспати екзамен з української мови. Встигнути б на 8-30, – давала собі установку, поринаючи в царство Морфея близько опівночі.

7 ранку – задзвонив будильник. Встаючи за принципом «Ранок добрим не буває, а через хвилин 10 може, трохи подобрішає», поринула в дрімоту ще на півгодини.

Після чого зірвалась з ліжка, і побігла зубною пастою заїдати каву. З дому вибігла впритул – на маршрутку.

На вулиці недільного ранку виднілися випадкові перехожі . Свіже повітря наповнило стерильні від правил синтаксису мізки. Білі підсніжники тягнулися до обіцяного літом тепла. Все це я встигла помітити краєм ока (в той час, як другий його край слідкував за тим, аби не підвернути ногу в темпі напівбігу). Таку от ідилію перервав мобільний. Телефонувала староста.

-          Ти де?

-          Оце з дому виходжу – скоро буду.

-          Давай швидше – ми вже екзамен пишемо.

-          Як, ви о 8 зібрались?

-          Годинники перевели.

-          ОК, я вже біжу на маршрутку.

Заскочивши в першу-ліпшу маршрутку, дзвоню мамі:

-          Якщо ти хочеш на свій базар вчасно потрапити, виходь швидше – годинник перевели.

-          То їдь на таксі.

-          А ти думаєш, мене тих 5 хвилин зекономлених врятують? Чи знання нові з’являться? Тим більше, я вже їду.

На зупинці навпроти дому офіцерів зустрічаю одногрупницю Свєту, яка так само діставалася зі Старого Міста. От і добре – корону «міс пунктуальність» поділимо на двох.

Підписавши роботу і витягнувши білета, вивила, що сумка моя така ж порожня шпорами, як і голова. Добре хоч сіла перед людьми з наявністю конспектів. Чому-чому, а швидкому письму наш ВУЗ навчає непогано.

Далі було радіо ССР (студентка студентці розказала). Теми зводились до побутових (куди б збігати за перекусом, і якого сорту хрумтимо яблука, що привезла однокурсниця), життєво важливих (весілля на 150 чоловік з боку нареченої – данина традиціям чи природна потреба) і риторичних («ду ю спік игліш» і чи достатньо цього для екзамену, що розпочнеться незабаром?).

Екзамен з англійської здали. Дякувати Лесі з паралельної групи, яка поділилася текстами. Мені ще й зрозумілий в руки потрапив – про славних діячів української літератури. Тож розтікатися «мислію по древу» було куди. І заповіт «Як умру то поховайте біля інституту. В руки книжку з мови дайте й бакалаврський ступінь» - зазвучав би патріотично, якби була впевнена в якості перекладу.

Розділяючи свято закінчення сесії з голубами (що накидались на кукурудзяні снеки не гірше, ніж коти на корм), неквапно йшла додому. Тут дзвонить мама, щоб швидко їхала до магазину – взуття зимове розпродують за ціною демісезонного. І тут чудо звершилось – чоботи як на мою ногу шились. Завершився день піцою парком і двоякими враженнями. «Чудеса трапляються», «Як же познущались над нами, совами, ранкові жайворонки. Нічого – вендетта прийде восени»,


Смотрите также:

No related posts.