Ночное такое. Свежак.

                                         Якось вночі

 

         Моя Осінь не сподобалась мені. Сьогодні я перестаю пити ліки. Я починаю нове життя...

 

         Через десять років, якщо звичайно я не помру,  намалюю картину. Так, я не вмію малювати, зате  вмію читати. Роблю це регулярно і ретельно. Той що, що не малюю? Зате я бачу речі, яких не бачиш ти. У світі є речі, які можна пояснити, а є які не можна. Хоча, більшість речей все таки не існує. І тебе не існує, і повір, мене теж не існує...

 

         Слухай, а давай загорнемося у ковдру...Нам стане тепліше і ми будемо всю ніч дивитися на зорі. Їх можна ловити ротом, головне ніколи цього не забувати. Не змінюй своєї думки, не змінюй свого ставлення. Люби людей, повір, іноді вони того варті...

 

         Не знаю, що там сталося. Можливо світ стане інакшим. Колись. Та не зараз. Не сьогодні. Не завтра. Ми не спроможні вірити у дива. Людина не довіряє, навіть сама собі. Це не дивно. Світ мертвий. Живі трупи керують світом. Давай збиремося думками і поговоримо проте, що не має сенсу...

 

         Намалюй мені сонце! Намалюй так, щоб воно мене зігріло. Намалюй справжнє сонце! Так, я кричу! Невже ти не розуміешь, що я його потребую, як ніколи. Я вмираю без нього, замерзаю і поволі зникаю з цього світу. Завмераю, мерзну, перетворююсь на лід і хтось розбиває мене. Розлетаюсь на дрібненькі шматочки. І потім, після того, як останій шмат мого тіла розбився вшент, на декілька хвилин, виходить сонце з-за хмари. Шматочки починають танути. Я перетворююсь на воду...на пару.

Чому мовчиш?..

 

         ... і досі говоримо проте, що немає сенсу. Маячня.

Зроби мені подарунок. Подаруй мені меленьке дзеркальце. Хоч раз у житті, я хочу отримати такий маленький подарунок. І тільки не забудь, дзеркальце має бути маленьким. Запам’ятав? М-А-Л-Е-Н-Ь-К-И-М!

 

         Я — потворна. Не зважай, я звикла. Бути чи не бути? Бути. Ненавиджу свої очі, занаб-то багато бачать. Ненавиджу свій ніс, він такий же великий як у Гоголя. Ненавиджу свої вуста — тонкі. Ненавиджу свої вуха, вони , якісь не такі як у всіх нормальніх людей. Ненавиджу пальці рук, дитячо-маленькі. Нігті, які постійно ламаються і завжди не такої довжини, як потрібно. Ненавиджу ноги, вони короткі. Ненавиджу пальці ніг, вони не правильні та нечеб-то з іншого виміру. Тепер ти розумієш? То ти подаруєш мені маленьке дзеркальце?

Я люблю свої темні чорні окуляри, вони прикривають мої очі. Вдень і вночі. Люблю свою помаду. Вона така червона, крізь неї не видно моїх тонких вуст, а якщо потрібно, то можна і навести, так щоб вони здавалися більшими. Люблю свої дірки в вухах, там в мене багато дірок. Там зазвичай проживають сережки. Звичайно, ніякої користь вухам це не приносить, проте мені подобається...

 

         Ми все ще говоримо?.. Чомусь говорю тільки я. Запали свічки...

 

         Отак можна просидіти, прокурити весь цей час. Прокурити, в значені прокурений час. Не важливо. Все одно не зрозуміють. Отак сидимо і дивимося в каву. Ніхто з нас її не любить пити, проте заварили і дивимося на неї. Смалемо цигарки. Такі от ми погані, нам нічим зайнятися, тому тиняемося по кімнатах, вулицях, містах. Особливо вночі. Щось, якось не засинається...

 

Слухай, а як тебе звати?!

 

         Певний жарт стався. Мабудь, я вже піду. Мені час. Закінчилися цигарки. Тай ніч добігла свого заверщення. Ми так і не поцілувалися. Ти не зробив жодних натяків на це. А я — дівчина. Не хочу робити перші кроки, маю гіркий досвід. Колись у метро перша поцілувала, а потім все якось не склалося. Тепер я буду знати, що вийшовши з дому о першій ночі, можна зустріти порядних чоловіків... Прощавай!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                            18.09.2008Gjck


Смотрите также:

Вам это будет интересно!

  1. Что такое хорошо и что такое плохо…
  2. Последнее…
  3. Про почуття, про щастя,про любов…
  4. Нашла тут, годичной давности…
  5. Первое здесь.