Пам’яті загиблих у концентраційних таборах

 "… у таборах смерті побіля крематоріїв… примушували грати
струнні квартети, поки відбувався цей жах.
І люди, на кого цей жах також чекав, мусили грати.
Вони грали класичну музику, поки їх братів вбивали і спалювали…"
Леонард Коуен
 
Триптих "Dance Me To The End Of Love"

Зойк непередаваний ізнов тебе збудив,
тупіт босоногий та біди речитатив, -
жерло вп'ять роззяплене, чекає на покорм,  
б'є вогнем пекельний горн.

Чуєш, Ієрохем знов до скрипки заходивсь -
посміхнися ж, мила, і в останню путь зберись!
Музика вступа урочно, гейби в нас ралець.
Я запрошую. ТанЕць!

Хай собі клопочуться. Огнь. Звідси не втечеш.
Дай, зірву вереття, оголю твоє плече.
Ніц нема безпечніше, як в смерті під крилом…
ТАнець!  
En tournant! Aplomb!
 

Випростай пожаду, най нам вільно долюбить!
Персів твоїх мармур у танку палахкотить, -
кінь востаннє здибився, як обеліск красі…
Танець у чаду… в ясі!

Вище ногу, дівчинко! Байдуже, най глядять.
Хіть поганська їхняя та й мертвий їхній згляд!
Ангелиний лик твій сяє, як гора Сінай.
Танец! Ідемо за край!

Поведи від хори та й до ярі Маріам.
Осяйни воріття в крематорій… Чи пак – в храм!
Поміж дроту тіло оксамитне пошматуй,
до кінця життя - танцюй!

Ні, вона не плаче, моя люба, а горить,
та віола тьмарена, остання наша скрипка…
Зойк її вбиває душу ще й збиває ритм.
Танець! Чорт її бери!

Хочеш, я гукну, щоби змінили скрипаля?
Не тряси так стегнами, - стривожиш немовля!
Дай листком оливовим торкнусь відрадних уст…
Танець, танець, мій котусь!

От уже й розгорнуто звій нашого життя, -
доньку ненароджену знесем у воріття.
Не минула чаша ця, то пий, не проливай.
Отче! Прочиняй нам Рай!

Ти боїшся, крихітко? Іди на рамено, -
злоті твої кудрі чадом смрадним скопчено…
Яхве позір гнівний у огні ослонить нас.
Ну ж, ходімо! Водночас!

Вільні асоціації за твором Леонарда Коуена "Dance Me To The End Of Love"






































Смотрите также:

No related posts.