Первое здесь.

Про Зірочку

З нами нічого жахливого вже не станеться, ми померли!
Ми помирали разом на снігу, хапали останнє повітря ротом і тихо замерзали. Замерзали і по нашим обличчям текли сльози. А небо здавалося таким близьким, що от-от ми могли б до нього доторкнутися. Та зірки не гріли, тому ми замерзли від холоду.
З нами нічого не трапиться. Ми тепер вже не разом. Якщо навіть і трапиться до по одинці. Всі люди самі по собі одинокі от і ми не стали винятками. Я не знаю скільки вже пройшло часу з нашої смерті, та судячи з усього багато…
Мене звуть Зірка. Я палахкочу вогником у небі. А коли виросту, то я обов’язково стану феєю. Звісно феєю, всі маленькі зірочки стають такими, як виростають. Причинивши свої вікна, я тихо навшпиньках ловлю вранішннє небо. Воно солодке. Найкращий сніданок у світі. Можливо я задабто маленька, або занабто мрійлива, але я подобаюсь собі такою. Маленькою Зірочкою.
...втомленні пальці грають на фортепіано. Безвучно кліпають очі. На вулиці дощ. Щільно зіставленні старі валізи і багато зламаних стільців. На столі папери із нотною грамотою. Сумно сидять одиннокі тіла і дивляться одне на одного. Він грає. Вона слухає. Нічого страшного не сталося, просто щось сталося. А що, ніхто незнає.
Косий дощ б’є по склу вікна. На вулиці ніч, тому щось у повітрі нагадує старі кадри з кіноплівки. На ті кадри, де головні герої їдуть у дощ і в ніч, кудись дуже далеко.
...грай. Грай, любий. Прощу. Так, мабудь я небуду чути, як моє серце звиває від болю. Не треба отих слів про вибачення, просто грай. Колись ти перестанеш грати, встанеш і підеш, навіть не причинивши за собою двері... Вона сповзе по фортепіано, і просто засне. Вона так довго не спала. Місяць. А може два?.. Так багато часу минуло з того часу, як вона почала забувати все, що є в світі. І можливо, коли вона впаде в сон, їй наститься, все що вона колись дуже любила, але забула...
Чіплятися очима до крапель дощу. Я ніколи не буду тебе відпускати зі своїх рук, моє осіннє лисття. За вікнами хай сніг іде, а ми з тобою будемо писати на листі листи. Головне вір мені, що я тебе кохаю. Скільки б років не пройшло, я буду чекати на тебе. На своє маленьке диво...
- Я – Зірка!
- Я тебе впізнав...
- Поцілуй мене...поцілуй мене...поцілуй мене!
- Я тебе впізнав...
- А я тебе чекала. Тут...ну як тоді...
- Це тобі!..
- Що це?..
- Це квіти...
- Квіти?..
- Так. Квіти для Зірочки...
- А такі існують?..
- Так.
- Дякую.
- А ти мабудь ніколи не заплачешь, якщо я помру...
- Я не знаю...
- То вір мені...
- Тобі пасує твій новий колір волосся...
- Дякую, він трішки не осінній, зате дуже життєрадісний...
- То я...
- Так, прощавай...ми вже ніколи не побачимось. Прощавай!
- Прощавай...
Будуть щалено пахнути квіти. Будуть дітлахи ловити метелеків влітку. В річках плаватимуть рибки, різного кольору, проте їй це ні до чого...
Я - маленька Зірочка. Я люблю на сніданок їсти враніщнє небо. Інколи мені начхати на свої душевні переживання, може це тому що в мене їх практично нема. А коли я виросту я стану феєю. Голубими очима дивитися з неба. Можливо шукаючи тебе, та наврядчи. То не є цікаво. Цікавіще мріяти. Цікавіще жити у своєму казковому світі. Світі дитячого сміху і ще чогось солодкого...
Більшість людей помирають. Мабудь, Зірочки також помирають. В мене є мрія. Велика і не осяжна. Осінь! Осінь- це те, чим я хочу стати після смерті.



10.04.2008





































Смотрите также:

Вам это будет интересно!

  1. Охрененный текст. Он должен быть здесь.
  2. Все, что было, есть и будет важно, начинается здесь
  3. Есть здесь хорошие детские сады…
  4. Вот ты говорил, город — сила, а здесь слабые все.
  5. Здесь должно было быть пять пунктов о разном)